Моя биография довольно типична для рожденных в СССР. Родился я на Луганщине, в городе Кировск 4 июня 1966 года.
В 1982 г. поступил в художественное училище ВГХУ. Окончил его в 1986 г. и был призван в армию. Удача улыбнулась в 1988 г., когда сразу после армии поступил в Киевский художественный институт на живописный факультет, мастерская профессора Шаталина.
Батальной живописью увлекся еще в Луганском художественном училище. Окончательный выбор был сделан в Художественной Академии, которую окончил в 1995 г.
С начала 90-х принимал участие в выставках и в Украине и за рубежом.
4 года, с 1996 по 2000-й, провел в поездках за рубежом: Австрия, Турция, Саудовская Аравия.
В 2000 г. вступил в Союз Художников Украины.
Много лет сотрудничаю с государственным Музеем Вооруженных Сил Украины.
Картины приобретались гражданами многих стран.

автограф с именной подписью В.В. Шаталина

Выставка проданных работ

Чтобы увидеть картину в увеличенном размере, нажмите на превью

Серебряков А.В. :: Северная Италия :: 220 x 90, 2004 год

Серебряков А.В. :: Битва под Корсунем :: 130 x 85, холст, масло, 2008 год

Серебряков А.В. :: Козацька навала :: 120 x 90, холст, масло, 2005 год

Серебряков А.В. :: Запорожская степь :: 15 x 70, 2007 год

Серебряков А.В. :: Поединок :: 71 x 50, холст, масло, 2007 год

Серебряков А.В. :: Испанская Реконкиста :: 115 x 87, 2007год

Серебряков А.В. :: Игроки :: 110 x 80, 2009 год

Серебряков А.В. :: Воин :: 95 x 70, 2001 год

Серебряков А.В. :: Времена Владимира Мономаха :: 105 x 75, 2003 год

Серебряков А.В. :: Жванецкая облога :: 130 x 90, 2010 год

Серебряков А.В. :: В крестовых походах :: 70 x 50, 2010 год

Серебряков А.В. :: В походе :: 60 x 40, холст, масло, 2008 год

Серебряков А.В. :: Погоня :: 120 x 95, холст, масло, 2009 год

Продажа

Чтобы увидеть картину в увеличенном размере, нажмите на превью

Серебряков А.В. :: Времена атамана Сирко :: 194 x 57, холст, масло, 2009 год цена по запросу

Серебряков А.В. :: Богун. Все начинается :: 2007 год, 50х60, холст, масло цена по запросу

Серебряков А.В. :: В погоне :: 2010 год, 80х110, холст, масло цена по запросу

Серебряков А.В. :: Отдыхающий воин :: 2010 год, 110х80, холст, масло цена по запросу

Серебряков А.В. :: Курильщик :: 110 x 70, холст, масло, 2010 год цена по запросу

Серебряков А.В. :: Охота в античные времена :: 115 x 95, холст, масло, 2006 год цена по запросу

Серебряков А.В. :: В степи :: 70 x 50, холст, масло, 2009 год цена по запросу

Серебряков А.В. :: Козак с соколом :: 2003 год, 38х33, холст, масло цена по запросу

Серебряков А.В. :: Бой греков со скифами :: 95 x 70, холст, масло, 2007 год цена по запросу

Серебряков А.В. :: Азовские берега :: 1999 год, 67х43, холст, масло цена по запросу

Серебряков А.В. :: Утро. Венеция :: 2007 год, 53х43, холст, масло цена по запросу

Статьи

Стаття до вiдкриття персональної виставки А.В.Серебрякова
    Київ. 20-24 березня 1995 року

Андрій Серебряков. Творчий автопортрет.

Важко писати про себе та свої твори. Ти вкладаєш в них свої почуття, свій настрій, а глядач сприймає кожен твір через свої асоціації. Здебільшого я пишу свої роботи на хвилі певного настрою. Моя стихія – море. Воно подобається мені силою, недоторканістю і, водночас, лагідністю і незбагненним сумом. До нього неможливо бути байдужим, море зачаровує.
Є така притча, що колись один чоловік усе своє життя шукав істину, і вже наприкінці життя прийшов і сів на березі річки. Дивлячись на хвилі, як вони тихо течуть, збагнув плин часу, і той космос, що все життя був поруч, в кожній пташці, в кожній квітці. І зрозумів він, що не бачив всього цього, тому й шукав. Так, світ навколо нас чудовий, дивовижний… Багато художників закохувались і відтворювали в своїх творах небо, таке мінливе кожної миті, квіти на ланах у вранішній росі. І я щасливий, що маю можливість бачити красу світу, милуватися нею, і головне – малювати.
Мені здається, що художник має велику відповідальність перед людством. Чи зможе він розкрити красу світу у своїх полотнах, увіковічнити історію? Може не лишитися документів про ту чи іншу подію сьогодення, а полотно, що її відтворить, залишиться, і наступні покоління відчують зв'язок з нами, як ми відчуваємо зв'язок з тими, хто жив у ХVII чи XVIII століттях через картини тогочасних художників.
Художник водночас, і лірик, що живе, кохає, страждає і радіє в світах своїх творів, і наставник, що має виховувати свого глядача, пробуджувати добро і світло в його душі. Талановитий твір пов’язує душі творця и глядача навіть через століття.
Завжди, ще з дитинства мене цікавила історія, тому буду прагнути, щоб наступна моя виставка була присвячена історії мого рідного краю. Коли прогулююсь на Андріївському узвозі, відчуваю, що кожен камінець, на який ступає моя нога, має свою історію. Ці таємниці цікавлять мене. І наше сьогодення - це лише камінець історії в майбутньому. Блукаючи містом, заходячи в метро, я ловлю себе на думці, що люди, як «сліпці» Брейгеля, блукають, не знаючи виходу. Потік в одну сторону, потік в іншу, і лише стукіт каблучків і гул голосів. І коли ти зливаєшся з натовпом, ідеш в одній течії, вдивляючись в обличчя в іншій течії, розумієш, як важко знайти себе в розмаїтті натовпу, важче, ніж загубленого в пустелі. Але кожен в цьому натовпі – особистість, зі своїми мріями, радощами, турботами. І я маю надію, що як художник зможу за допомогою мистецтва доторкнутися до душі кожного глядача моїх робіт, зробити світ навколо яскравішим. Я всім серцем і душею бажаю, щоб люди після відвідування цієї виставки, вийшовши надвір, помітили бруньки на деревах, молоду травичку і посміхнулися весняному сонечку. І в душах, можливо, теж прокинеться щось нове і прекрасне, як світ навколо нас. Саме до цього я вважаю, має прагнути справжній художник.

Сторінки творчості художника
    ( Iлюстрацiї до книги "Українська звитяга. Козацька доба", видано Центральним музеєм Збройних Сил України, м. Київ, 2009 рiк )

У 2009 році світ побачило науково-популярне видання «Українська звитяга. Козацька доба». Книга знайомить читачів зі славетними часами українського козацтва, з історією переможних походів українських козаків, з їх традиціями та побутом.
Особливо цікавим для читача дане видання зробили картини та ілюстрації Андрія Серебрякова, які надають яскравості та наочності подіям, про які йдеться в книзі. Абсолютно закономірним виглядає участь А. Серебрякова у роботі над цією книгою. Адже у його творчості, творчості художника-баталіста, панівне місце займає тема переможних битв українського козацтва.
Робота художника-баталіста потребує дуже багато часу не лише на написання картини, а й на детальне вивчення історичних подій, пов’язаних с сюжетом майбутнього твору. Картина, що зображає той чи інший момент нашого минулого, має бути історично правдивою до найдрібніших деталей, в тому числі, елементів одягу, зброї, ландшафту місцевості. Картини Андрія Серебрякова в цьому сенсі можна розглядати не лише як мистецькі твори, а також як наочний історичний посібник.
У виданні «Українська звитяга. Козацька доба» висвітлюється частина українських переможних битв за період з 1514 року до 1659 року. Ілюстрації до цих битв передають потужне емоційно-батальне навантаження героїзму і мужності під час двобою між супротивниками. Заслуговує на увагу експеримент А. Серебрякова, котрий графічні схеми руху армій відтворив у вигляді граверного зображення.
Нижче наводимо деякі ілюстрації Андрія Серебрякова з книги «Українська звитяга. Козацька доба».


Битва під Оршею. 8 вересня 1514 року. Художник А. Серебряков. Олівець, папір. Розмір 72 х 40 см. 2008 р.
Картина відтворює момент знаменитої битви 1514 року під Оршею, в якій князь К. І. Острозький з 30 000 військом переміг 80 000 московське військо.



Здобуття Кафи запорізькими козаками. Бій за цитадель. 1616 р. Художник А. Серебряков. Туш, папір. Розмір 67 х51 см. 2008 р.
Перші десятиліття ХVІІ століття були героїчною добою козацької історії. У цей час чисельність козацтва стрімко зростала. Змінилася його тактика у боротьбі проти турків і татар з оборонної на агресивно-наступальну. Основними об’єктами для козацьких нападів стали турецькі міста-фортеці на Чорному морі, що були найбільшими економічними та військовими центрами регіону і водночас осередками торгівлі живим товаром (ясиром) з України. Козаки практично безперервно спустошували й руйнували майже всі великі міста, приступні для морських нападів, - Очаків, Білгород, Кілію, Ізмаїл у північній частині Причорномор’я; Кафу – в Криму; Варну – в Болгарії; Синоп і Трапезуд – У Туреччині й навіть околиці столиці імперії – Константинополя.Одним з найважливіших за значенням стало взяття Кафи (сучасна Феодосія) – центру турецьких володінь в Криму, в 1616 році козацьким військом на чолі з Петром Сагайдачним, з іменем якого пов’язані героїчні морські походи 1606, 1613 – 1616, 1620 років.


Гетьман П. Сагайдачний перед штурмом Арбатських воріт. 1 жовтня 1618 рік. Художник А. Серебряков. Олівець, папір. Розмір 59 х 41 см. 2008 р.
На початку ХVІІ століття гетьманом українського козацтва обрано Петра Конашевича Сагайдачного. Гетьман постійно проводив реорганізацію віська. Очищував його від так званих захожих елементів. Саме Сагайдачний подбав про те, щоб кожен козак мав рушницю та коня. Підтримував у козацьких полках сувору дисципліну. Ядром його війська були реєстрові полки: дисципліновані, вимуштрувані, вони задавали тон усьому війську і утримували його на високому рівні організації і боєздатності. Сагайдачний здобув собі славу великого полководця у двох походах: московському 1618 році і турецькому 1621 році.


У битві під Хотином. 1621 рік. Художник А. Серебряков. Полотно, олія. Розмір 150х90см. 2005р.
Командувачі польсько-українських військ: Ян-Кароль Ходкевич, Станіслав Любомирський, Петро Сагайдачний.
Командувач турецьких військ: Осман ІІ.
Сили сторін: козаків – 41,5 тис., поляків – 35 тис., донців – 700 чол., татар – 60 тис., турків – 150 тис.
Загальна кількість учасників: 287 тис.
Втрати сторін: козаків - 6,5 тис., поляків – 5 тис., турків і татар – 84 тис.
Загальні втрати – 95,5 тис.
Битва під Хотином – завершальна у черговій польсько-турецькій війні, що спалахнула 1620 року. Козацька рада, що засідала 15-17 червня 1621 року в урочищі Суха діброва, реагуючи на прохання про допомогу з боку уряду Речі Посполитої, ухвалила рішення підтримати польське військо у боротьбі проти спільного ворога – турків.
Основні бойові дії під Хотином тривали у вересні 1621 року. Після тривалих боїв, в значній мірі дякуючи винахідливості, військовій майстерності і хоробрості українського козацтва, Осман ІІ визнав свою поразку і 29 вересня 1621 року розпочалися переговори про укладення миру. 8 жовтня був підписаний хотинський мирний договір.


Битва в урочищі Жовті Води. 1648 рік. Художник А. Серебряков. Туш, папір. Розмір 60 х 27 см. 2008 р.
Битва під Жовтими Водами – перша значна перемога повсталого в ході національно-визвольної війни українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким.


Битва під Корсунем. Травень 1648р. Художник А. Серебряков. Полотно, олія. Розмір 120х74см. 2008р.


Схема битви під Корсунем. 1648 р. Художник А. Серебряков (за І. Стороженком). 2009р.
Корсунська битва – одна з великих перемог українських повстанців у ХVІІ столітті. Відбулася 15 (25) – 16 (26) травня 1648 року. Командувачі українських військ – Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс. Командувач кримсько-татарських військ – Тугай-бей. Командувачі польських військ – Микола Потоцький, Мартин Калиновський. Загальна кількість учасників – 60 тисяч. Загальні втрати – майже 20 тисяч.
В результаті перемоги під Жовтими водами і Корсунем фактично було знищено польське окупаційне військо на теренах України, склалися умови для переростання повстання у Визвольну війну українського народу.
Англійська газета «Merkure Anglos», детально характеризуючи обидві битви, писала, що в них Польща «впала під ноги козаків».


Збаразька облога. Літо 1649р. Художник А. Серебряков. Акварель. Розмір 61х43см. 2009р.
Збаразька облога – одна з найважливіших операцій селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетських сил у Визвольній війні. Облога польського війська в укріпленому таборі та Збаразькому замку тривала з 10 липня до 21 серпня 1649 року. За умовами Збаразького договору 8 (18) серпня 1649 року блокаду було знято , але багато обложених польських вояків померли по дорозі додому. Фактично коронні польські війська були повністю знищені.
Збаразька облога стоїть в одному ряду з переможними битвами української армії під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями.


Штурм польського табору під Зборовом. Серпень 1649р. Художник А. Серебряков. Акварель. Розмір 61х43см. 2009р.
Зборів – місто на Волинсько-Подільській височині, по обидва береги річки Стрипи, відоме з ХV ст. Під час Визвольної боротьби тут відбулася велика битва українських та польських сил, у якій військо Богдана Хмельницького поставило королівську армію на межу капітуляції.


Берестечко. Останній бій. 1651р. Художник А. Серебряков. Акварель. Розмір 55х37см. 2009р.
Битва під Берестечком (28 червня – 10 липня 1651рю) – найбільший бій Хмельниччини, який відбувся біля містечка Берестечко між Військом Запорізьким під командуванням Богдана Хмельницького та союзним йому кримськотатарським військом Іслама-Герея ІІІ з одного боку та армією Речі Посполитої під командуванням Яна Казимира ІІ з іншого.
Згідно з польськими історичними джерелами XVII–XVIII століть, кількість польської армії була до 300.000 вояків. Також є свідчення про те, що поляки мобілізували на війну кожного сьомого підданого держави. Важливим свідченням кількості українського козацького війська є твердження одного з учасників битви з польського боку про стотисячне українсько-козацьке військо. Сучасні українські академічні дослідження в середньому подають чисельність козацької армії у 100.000, кримськотатарської у 30.000. Чисельність армії Речі Посполитої оцінюється більшістю сучасних українських істориків у 200.000 військових.
Битва закінчилась перемогою польського війська, однак козацька армія не була розгромлена. Загальноприйнятою є думка, що основних своїх втрат козаки зазнали, переправляючись через р. Пляшівку, під час виходу з битви. Однак останні наукові дослідження показують, що кількість загиблих козаків в польських історичних джерелах (до 30.000 убитими) є значно перебільшеною. Археологічні розкопки, що проводяться в останні десятиліття на місці битви віднайшли рештки лише близько сотні загиблих під час переправи козаків. Іншим свідченням на користь незначних втрат української армії було те, що Богдан Хмельницький вже через два місяці зумів зібрати майже стотисячне військо під Білою Церквою, блокувавши там польсько-литовські війська і змусивши їх укласти мир, що було б неможливим за умов важких втрат українсько-козацької армії під Берестечком.
Причиною поразки козацького війська було те, що татари полишили поле бою, захопивши з собою Богдана Хмельницького.
Битва під Берестечком була найбільшою за усю Визвольну війну. Однією зі складових успіху королівських військ у битві під Берестечком була тактика побудови й ведення бою, що сильно відрізнялася від застосовуваної поляками раніше. Війська були розставлені цього разу незвичним німецьким способом, і козаки не змогли скористатися досвідом, який вони нагромадили за час попередніх війн.


Битва під Батогом. 1652р. Художник А. Серебряков. Акварель. Розмір 58х41см. 2009р.
Батозька битва – видатна перемога українського війська під керівництвом Б. Хмельницького у ході Визвольної війни. Відбулася під горою Батіг біля с. Четвертинівки (тепер Тростянецького району Вінницької області).
Невдала загалом для української держави воєнна кампанія 1651 року призвела до тяжкого Білоцерківського договору. Досягнені у попередні роки здобутки під час війни за незалежність України опинились під загрозою. Річ Посполита прагнула ліквідувати Гетьманщину і реставрувати на її землях старий режим. Зручна нагода для цього трапилася навесні 1652 року, коли до Молдови з вимогою домогтися виконання українсько-молдовського договору вирушив загін Тимоша Хмельницького.
Поблизу Батога на березі Південного Бугу польський воєначальник Мартин Калиновський влаштував на шляху українського загону потужний табір з 20-тисячним військом. Але ініціативу перехопив Б. Хмельницький, який з 30-35-тисячним військом вирушив за загоном сина. Події розгорнулися на лівому березі Південного Бугу.
Армія Речі Посполитої була вщент розгромлена. Поляки були змушені спішно покинути територію Гетьманщини, де вони перебували за умовами Білоцерківського миру.
У результаті Батозької битви зміцнились українсько-молдовські зв’язки. Молдова стала союзницею України.
Українській стороні вдалося скасувати умови невигідного Білоцерківського договору 1651 року, що сприяло подальшій розбудові державності.
Битва під Батогом вважається вершиною полководської майстерності гетьмана Богдана Хмельницького.


Жванецька облога. Осінь 1653р. Художник А. Серебряков. Акварель. Розмір 55х37см. 2009р.
Жванецька облога – остання велика операція війська Богдана Хмельницького у Визвольній війні.
Облога польського війська під Жванцем тривала понад два місяці, в королівському таборі скінчилися харчі і боєприпаси. Почався голод і епідемії. Над польською армією нависла загроза неминучої катастрофи. Однак польське військо від повного знищення врятували татари. Хан Іслам – Герей ІІІ, підкуплений королем, за спиною українського гетьмана домовився про перемир’я, уклавши з Польщею сепаратну угоду.
Тим часом надійшло повідомлення про рішення Земського собору Росії від 1 жовтня 1653 року щодо протекції над Україною і готовності розпочати війну з Польщею. За цих обставин Б. Хмельницький змушений був піти на перемир’я. 5 (15) грудня 1653 року була укладена угода, згідно з якою Білоцерківський договір 1651 року скасовувався, відновлювалася дія Зборівського договору 1649 року. Від так війська розійшлися. Хмельницький вирушив до Переяслава, де 8 січня 1654 року було укладено союзницький договір з Росією (Переяславський договір 1654 р.)


Конотопська битва. Полонення князя С. Пожарського. Червень 1659р. Художник А. Серебряков. Акварель. Розмір 55х31,5см. 2009р.
Конотопська (Соснівська) битва між московським військом і військами гетьмана Івана Виговського та Кримської орди відбулася у той період української історії, який прийнято називати Руїною. Це доба по смерті Богдана Хмельницького, час відвертої громадянської війни, інтервенції сусідів в Україну і подальшого нищення надбань Визвольної війни.
Перемога війська Івана Виговського під Конотопом відкривала перспективу для успішного завершення війни з Москвою і припинення громадянської війни. Однак реалізувати її гетьману І.Виговському не вдалося.

Бій під Крутами
    («Крути» , художник Андрій Серебряков )

«Крути», художник Андрій Серебряков, Київ, 2006 р., полотно, олія, 400х150см.
Картину «Крути», що знаходиться у Центральному музеї Збройних сил України, Андрій Серебряков присвятив одній з найтрагічніших, і в той же час, найгероїчніших сторінок української історії.
Бій під Крутами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав п’ять годин між чотирьохтисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном київських студентів, курсантів, гімназистів-старшокласників, що захищав підступи до Києва. Більшовицьке військо мало десятикратну перевагу в живій силі над київськими юнаками, які, до того ж, не мали військової підготовки і були майже не озброєні. У перебігу військових дій бій під Крутами вирішального значення не мав, — та у національній свідомості особливого значення він набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крутів. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Деякі історичні джерела твердять: 260 київських студентів і гімназистів загинули в ході бою, 28 – потрапили в полон і були закатовані, 2 – вивезли на допити до Харкова і доля їх невідома. Ті, хто врятувався, спромоглися розібрати залізничну колію. Героїчні захисники Києва своє завдання виконали і на кілька днів затримали радянські війська, що наступали на Київ.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним.
У радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських вояків, полеглих під час визволення Києва. З часу подій уперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест.
Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участю Президента Віктора Ющенка.

Этюды студенческих лет