добавлено 10 июня 2011 г.
Видатний український художник Федір Зотикович Коновалюк належить до плеяди майстрів, які, на жаль, отримують визнання тільки після своєї смерті. Але подвижницьке життя, творчість, талант завжди, врешті-решт, долаючи межу між "буттям" і "небуттям", вводять великих майстрів у простір безсмертя. Через худжні полотна Коновалюка до нас промовляє вічність та любов. Велика любов до України, до її народу, любов до природи, до людей, любов до Києва, де він прожив майже все своє життя, невичерпна та життєдайна любов до самого життя у всіх його проявах.
Федір Коновалюк народився в селі Калівка (нині село Ягідне) у березні 1890 року. Здається, начебто сама природа у стані пробудження, розквіту і оновлення нагородила його великим талантом відчувати і відтворювати невмирущу красу будь-якої пори року; запалила в душі потужну творчу енергію, подарувала невтомну працездатність. Києво-Печерська Лавра, в якій у 1903 – 1909 роках навчався молодий художник, стала тією колискою, де не тільки формувався талант, але виколисувалась душа в єдності з Богом, де мужніло серце і збагачувались почуття. У 1911 – 1915 роках Ф.Коновалюк був учнем Київського художнього училища. З юних років він брав участь у розписах церков Києва та Катеринослава (нині Дніпропетровськ), Можливо саме з тих часів глибоко в душу запали замріяні, осяяні очі самої краси, яка існує тільки в єдності з добром, терпінням, оптимізмом.
У 1925 – 1927 роках Федір Коновалюк навчався в художньому інституті Києва в класі Федора Григоровича Кричевського (1879 – 1947). (З родини Кричевських вийшло багато художників, які були не тільки відомими живописцями, але одночасово були і архітекторами, і майстрами книжкової графіки, художниками театру і кіно, майстрами декоративно-ужиткового мистецтва). Федір Кричевський був тим талановитим вчителем, який уособлював у собі досвід поколінь, їх наснагу. Завдяки Кричевському Федір Коновалюк став продовжувачем традицій українського реалістичного живопису XIX – початку XX століть.
Його вчителями були також відомі художники В.Сонін, І.Їжакевич, В.Менк, О.Мурашко, В.Маковський.
Федір Коновалюк, син бідних селян, що залишився сиротою в ранньому дитинстві, пройшов за свої 94 роки шлях від батрака до великого майстра чарівного дивовижного пензлю і посів особливе місце в українському образотворчому мистецтві.
Він міг би стати професором, або навть академіком, але ніяких звань, ніяких винагород він не мав, тому що його мистецтво було "занадто національним", занадто відвертим щодо його світоглядних переконань, і ніяк не відповідало ідеологічним вимогам радянських часів, ніяк не співпадало з офіційною лінією розвитку мистецтва соціалістичного реалізму.
За все своє життя він мав єдине високе звання ХУДОЖНИК.
Це було його покликанням, його місією, його життям. Ікони, портрети, пейзажі, графіка, історичні полотна, ілюстрації, реставраційні роботи в музеях Києва і Канева після другої світової війни; вчительська практика понад 25 років у різних навчальних закладах – все це прояви його художнього і душевного таланту.
Але попри все Федір Коновалюк був і залишається великим майстром пейзажів. Серед безлічі інших твори Коновалюка завжди відрізняються своєю неповторною особливістю. Його пейзажі – це краєвиди конкретної (впізнаваної) місцевості, пори року, погоди. і навіть конкретного часу дня. Він не вишукує якихось особливо приваюливих або чудових краєвидів. Для нього краса існує в кожній миттєвості, в кожному куточку природи. Його картини наче промовляють до нас – сама природа, саме життя, то є невичерпна, але дуже тендітна краса. Перед очима Коновалюка, в пензлі Коновалюка природа ніколи не приховує своєї краси і мудрості. Кожна картина, кожен пейзаж Коновалюка концентрує в собі великий духовний злет, прорив через буденність, байдужість, зневір’я.
Майстер відчував ностальгічний потяг до життя українського села, до старих мазанок, вкритих соломою хат, огороджених тинами. Його роботи є національними у всіх аспектах: їх дух, зміст, виконання – все це складові живописної симфонії на Честь України. Різнобічно обдарований Федір Коновалюк, "освічений джентельмен" (так характеризував його мистецтвознавець В.Підгора), онкий знавець історії живопису (національног зокрема), філофоф і ерудит, підтримував творчі дружні стосунки з видатними українськими літераторами, музикантами. Його друзі, відомі співаки, стверджували, якщо б не стезя живописця, його покликанням стала б пісня. За спогадами його дружини Тамари Іванівни Мороз-Коновалюк українську народну пісню Федір Зотикович любив понад усе. Він знав багато пісень. Виконував їх з властивим йому живописним світобаченням, власним розумінням пісенної душі. На ювілейному вечорі, присвяченому 100-річчю від дня народження Федора Коновалюка, письменник Олександр Шоколо відзначив: "Кожне полотно сприймається наче гімн життю... Це наша пісенність. А яке повітря на кожному полотні! А вода, росяна чиста вода! Я й не знаю, як це назвати: картина? класика?... Ні, це шедевр! Це сумлінність, справжній вияв людської натури".
"Художньою музою" Федора Зотиковича була його дружина Тамара Іванівна. Вона була молодшою за нього на 23 роки. Це подружжя могло бути зразком відданості, взаємоповаги, душевної щедрості. Їх поєднувало не тільки кохання і любов до мистецтва, і природи, але велике працелюбство і глибоке, здебільшого витончене почуття гумору. Вони були щасливі удвох.
За життя Тамара Іванівна (1913 – 1998) докладала великих зусиль, щоб зберігати твори Федора Зотиковича, популяризувати його творчість, передати цей живописий скарб в музеї.
Найкращі твори Ф.З.Коновалюка зберагіються в музеях та приватних колекціях України, зокрема, у Державному музеї українського образотворчого мистецтва, в Київському музеї Т.Г.Шевченка, у Вінницькому медичному університеті та в художньому музеї Центру культурології Вінницького національного технічного університету. Саме тут, у Центрі культурології і виховання студентів ВНТУ, створений і постійно функціонує з 1992 р. меморіальний комплекс Ф.З.Коновалюка, в якому експонується 244 роботи нашого уславленого земляка. Серед них філософічний, найемоційніший, соціально загострений – до болю, до крику, до нестерпного відчаю – твір "Катерина". Є також власні речі, фотографії і мольберт художника. Тут знаходиться і портрет Ф.Коновалюка, написаний І.Їжакевичем. На щастя, ми вже знаємо, що є видатний художник Федір Коновалюк; переконані – він буде завжди. Але ще досі він залишається невизнаним, незбагненим. Значна частина його робіт ще не має притулку, багато з йього робіт сховані у фондах і не експонуються. Його спадщина не вивчена, творчість не досліджена. Ми ще тільки наближаємось до нього, хоч він впродовж довгих десятиліть іде нам на зустріч. Терпляче, без образ і з розумінням чекає не на ювілейну, а на щоденну зустріч з ним, на душевну розмову,на уважний вдумливий погляд, на нашу здатність вдкривати серця добру і красі. Він час від часу промовляв дружині: "Мої картини, то наші діти".
Не дай Боже, щоб його роботи почувалися сиротами в країні, яку він так безмежно і безкорисливо, так палко і ніжно любив.
Тамара Буяльська, проректор ВНТУ,
завідувач кафедри культурології,
мицтецтва і дизайну, професор.
